Я слухаю старих людей, 
Батьків, що втратили дітей. 
Та краще б я цього не знав... 
Але почув, бо сам спитав...

Рік 33-й був страшний... 
Де ж хліб подівся запашний?
Черствого теж ніде нема... 
Шукати сухарі? Дарма...

Закінчилося вже зерно... 
Байдуже владі, все одно... 
В ціні вже навіть колосок. 
Мабуть, нагнівався наш Бог...

Так, це вже певно — геноцид! 
Померли діти... баба... дід... 
Жорстока дійсність та сваволя. 
Така вже, мабуть, наша доля...

В пательнях смажать кропиву... 
їдять бур'ян, їдять траву... 
Комусь — червоний комунізм, 
А в нас уже — канібалізм...

Нe дай вам Бог дітей ховати 
Та розум від того втрачати... 
Ви куштували пиріжки, 
В яких траплялись нігтики???

Ми іспит до кінця пройшли... 
Мільйони із життя пішли... 
Про те, як вижили — ти знай 
І дітям правду передай.
                                              
                                    Сергій Білецький